Борис Олійник:

 поет   совісті   народу

80 років від дня народження Бориса Олійника

                               

                                  Ти - весь у слові, як у сповиткові,

                                  З колиски до калини при горбі...

                                  І вже коли ти похитнувсь у слові,

                                 Вважай, що похитнувся у собі.

                            

                                        Б. Олійник , «У дзеркалі слова»

      Борис Олійник, безперечно, унікальна постать в українській культурі, політиці та філософії, один із найбільших поетів другої половини ХХ століття.  Він не має аналогів у землях близьких і землях далеких.

      Борис Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с.Зачепилівка Новосанжарського району Полтавської області.

   Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опубліковано 1948 році. Борис Олійник – автор понад 40 книг віршів, есе, статей, які виходили в Україні, у всіх республіках СРСР, перекладалися російською, чеською, словацькою, болгарською, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами.

       Лауреат премії імені М.Островського (1963 р.), Державної премії СРСР (1975 р.), Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1983 р.), міжнародних премій імені Сковороди (1994 р.), “Дружба” (1997 р.), усеюгославської премії “Рицарське перо” (1998 р.), міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі (1999 р.), міжнародної премії імені Шолохова (2001 р.), премії імені В.І.Вернадського Фонду “Україна – ХХ століття”.

       У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України. З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.

       Борис Ілліч Олійник є кавалером орденів князя Ярослава Мудрого V (1995 р.) та IV (1999 р.) ступенів, ордену Миколи Чудотворця (2002 р.), ордену Нестора-Літописця І ступеня (2006 р.).

       У 2005 році Борису Олійнику присвоєно звання Героя України.
       
        Для користувачів юнацького абонементу діє книжкова виставка «По-земному - про високе», та буклет „Коли   вже  народився ти поетом, за   все  відповідай  у  цім  житті”(До 80-річчя від дня народження Бориса Ілліча Олійника)

1.     Олійник, Б. Вибране : поезії, поеми / Борис Олійник ; передм. Михайла Шевченка. - К. : Етнос, 2009. - 638 с. : портр.

2.     Олійник, Б. Нема без імення добра : [зб. афоризмів, сентенцій, висловів та поет. роздумів Бориса Олійника] / Борис Олійник ; упоряд.: .  В. Ю. Пушкін, С. Є. Ігнатьєва, І. К. Цуп’як ; під. заг. ред.

  В. Ю. Пушкіна -Дніпропетровськ : Національний гірничий

  університет, 2011. -  89 с. :  фото.

3.     Олійник, Б. Основи : поезії, поеми / Борис Олійник ; передм. та упоряд.   М. Шевченка ; післямова М. Кудрявцева - К.: Дніпро, 2005. - 693 с.:  

4.     Олійник, Б. Очима добра : для дітей та юнацтва / Борис Олійник - К. : Новий друк, 2010. - 52 с. : іл.

5.     Олійник, Б. Пісня про матір : поезії / Борис Олійник ; вступне слово

   М. Луківа . -К.: КП «Редакція журналу «Дніпро», 2004. - 189 c.

21 жовтня відзначається Всесвітній день яблука.

А  придумали його у 1990 р. британці, які вважаються найбільшими ласунами цього фрукту.

       День яблук розпочався з ініціативи благодійної організації «Common Ground», що у 1990 р. заснувала свято з метою  привернути увагу до порятунку традиційних сортів яблук і відновленню фруктових садів Англії. Яблуня – найпопулярніше фруктове дерево і тому справді заслуговує на особливу увагу, адже плоди, які вона дарує людям – скарбниця вітамінів і корисних мікроелементів. Українці не менше британців люблять яблука, в наших садах обов'язково росте кілька сортів цього фруктового дерева, а багатий урожай яблук символізує достаток української родини.

      Ми бажаємо вам залізного здоров'я, якого так багато в яблуках. Адже, як кажуть у Великобританії:  «Яблуко на день і ніяких лікарів».

Запрошуємо Вас до перегляду книг, назви яких пов'язані

 з цим дуже смачним фруктом

 

 І. О. Бунін «Антонівські яблука». Книга  є  яскравимзразком ліричної російської прози початку XX ст. Автор-оповідач згадує своє недавнє минуле, життя в маєтку, пронизане «тонким ароматом опалого листя і запахом антонівських яблук», що дарувало маленькі домашні радості. Читач, занурюючись ватмосферу дворянського провінційного життя, відчуває щемливий смуток від безповоротності  минулих часів.

Р. Бредбері «Золоті яблука сонця». У цьому збірнику оповідань письменник вперше  відходить від наукової фантастики, публікуючи реалістичні історії, казки та детективи, а фантастичні розповіді зводить до замальовок. Ця відмінна книга розкриває всі грані Бредбері-прозаїка.

   Д. Голсуорсі «Цвіт яблуні». Перша любов для Меган, героїні новели, виявилася останньою. Дівчина не змогла пережити зраду коханої людини і пішла з життя. Страшна розв'язка любовної історії наздоганяє героя  у зрілому віці: «Що ж я зробив поганого?» - запитує себе респектабельний, добропорядний чоловік і не знаходить відповіді ...

  Д. Рубіна «Яблука із саду Шліцбутера». Це одне з найскладніших оповідань популярної письменниці, дуже багатена порівняння і метафори. Його дія відбувається одночасно учотирьох часах: у роки війни, про які автор знає лише з розповідей старших, в дитячі роки життя автора, в недалекому минулому часів «застою» і в сучасному періоді повальної гласності.

 А. Берсенєва «Яблука з чужого раю». Сім'я Єрмолових виглядає в очах людей щасливою: муж успішно займається бізнесом, дружина видає журнал з мистецтва, син вчиться вуніверситеті. Але  Ермолови не вважають, що живуть в раю. Свій сорокарічний ювілей Анна Єрмолова зустрічає з гірким почуттям - у чоловіка давно є інша сім'я, в якій росте дочка.

          

       Доля талановитого українського письменника, драматурга, перекладача Володимира Гжицького — одного з уцілілих представників Розстріляного Відродження 30-х років — могла б стати показовим прикладом для осмислення і підтвердження золотої Шевченкової максими: «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне».

    Вік Володимира Зеноновича в арифметичному вимірі справді чималий — 78 років. Понад півстоліття прожив він під пресом радянського режиму (власне, концтабірного). Нормального життя, якщо не рахувати дитинства і юності, В.Гжицький так і не спізнав. А головні драматичні колізії XX ст. — дві світові війни, сталінські репресії — зробили його біографію глибоко трагічною.

       Народився В. Гжицький 15 жовтня 1895 р. в с. Острівець на Тернопільщині. Закінчив школу, потім гімназію в Тернополі. З дитинства захоплювався природою, працював помічником лісничого. Як офіцер Української галицької армії (УГА) брав участь у революційних подіях. 1919 р. емігрував на радянську Україну, навчався у Харківському інституті сільського господарства й лісництва. Вступає до спілки селянських письменників «Плуг», видає 1924 р. збірку віршів «Трембітині тони». Але надалі до поезії більше не повертався. Потому В. Гжицький пробує себе у драматургії (п'єси «По зорі», 1925, та «Вибух», 1927), пишучи про найближче — західноукраїнське село.

      І все ж органічно відчув себе лише в прозі:

поезій «Трембітні тони» (1924),

новел «Цісарське право»,

нарисів «Комуни в сте­пах» (обидві — 1930),

оповідань і повісті «Повер­нення» (1958),

оповідань «Помста» (1960),

тво­рів для дітей «Петрикові чорногузи»,

нарисів, новел та етюдів «Пролог до осені» (1978);

повіC­тей «Муца» (1928), «Пустинний берег» (1963), «Кармелюк» (1968);

романів «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1957), «Захар Вовгура» (1932), «Опришки» (1932, ч. 1; 1962), «Слово честі» (1968);

автобіографічної трилогії «У світ широкий» (1960), «Великі надії» (1963) та «Ніч і день» (1965 опубл. у ж. «Жовтень»; повна ред.: Л., 1989);

п'єс «По зорі» (1925), «Вибух» (1927), «Наступ» (1931), «Пісня про „чорних хлопців“» (1932, не опубл., рукопис втрачено), «Скарби» (1970, рукопис);

Автор мемуарних творів «Мої побратими» (1973) та «Спогади про минуле» (опубл. 1995 в часописі «Літературний Львів»).

Вершина творчості письменника:

    

Гжицький, В. З. Ніч і день: роман / В. З. Гжицький; автор вступ, ст. Р. М. Лубківський; худож. Л. В. Прийма.— Львів: Каменяр, 1989.— 306 с.

    Заслужену популярність відомому українському письменникові Володимиру Зеноновичу Гжицькому (1895—1973) принесли романи «Великі надії» і «У світ широкий», головний герой яких— представник народної галицької української інтелігенції Гаєвський — опинився в коловороті великих політичних подій першої половини XX століття. Не уникнув він і репресій 30-х років. Про цей драматичний період в історії  суспільства і особистому житті героя розповідається в пропонованому читачеві романі «Ніч і день» (публікується вперше), який є завершальною частиною трилогії. Кричуща несправедливість не змогла похитнути віри Гаєвського в ідеали соціалізму.

  

      Гжицький, В. З. Пролог до осені: оповідання, нариси, етюди / В. З Гжицький; упорядник і автор вступної статті Р. М. Лубківський.—Львів: Каменяр, 1978.— 191 с.

     До книжки «Пролог до осені» ввійшло все краще з доробку письменника, присвячене людині і природі, зокрема високомайстерна поема в прозі «Лось», зворушлива розповідь про кохання «Зірка», гостродраматичні оповідання «Помста» і «Кам Кабир», захоплюючі мисливські та рибальські пригоди, нариси і зарисовки про звірів, птахів, квіти, ліс. Всі вони пронизані любов'ю до природи, до її краси, вболіванням за її охорону. Вони мають велике пізнавальне і виховне значення.

   

     Володимир Зенонович Гжицький  пройшов неординарний шлях митця часів радянської епохи — від піднесення голосу за самобутній розвиток культури малочисельних націй до пізнання минувшини рідного народу. А відтак — до усвідомлення непохитного протистояння людини мислячої й державної системи, до пізнання трагедії особистості як трагедії загальнолюдської. Ось віхові сходини духовності, яку осмислював художнім словом письменник у своїх кращих творах.

      Нині справедливість вимагає віддячити письменникові за його чесне серце і роботящі руки, щоб книги його пішли «у світ широкий». Бо уроки творчості В.З.Гжицького варті уваги не лише істориків літератури.

Вітаємо всіх патріотів України зі святом!

       День захисника України, 14 жовтня – це не звичайний «червоний» день у календарі. Це – одне з найбільших державних свят. СВЯТО НЕСКОРЕНИХ. Бо попри всі негаразди дух українського народу не вдається зламати жодному з ворогів.

         Напередодні свята в книгозбірні відбувся урок – діалог.

        Про героїзм та мужність наших земляків, захисників незалежності і територіальної цілісності України розповів присутнім старший лейтенант Орлов О.О., начальник мобілізаційного відділення райвійськкомату.

        Сьогодні на захист власної землі постав практично кожен не байдужий свідомий громадянин України. З перших днів у нашому районі розпочався волонтерський рух, який очолила Совсімова Л.М., мати учасника АТО, бійця 95 аеромобільної бригади Паламарчука Олександра – відзначеного урядовими нагородами.

        Для користувачів книгозбірні діє виставка – вшанування  воїнам – захисникам, нашим землякам, які загинули в зоні АТО захищаючи свою Батьківщину.

  

    

Повертайтеся додому живими!!!

1 жовтня щорічно у всьому світі відзначають Міжнародний день музики

  

Посмішка - універсальна ознака щастя.

Так, обійми, поклони, рукостискання мають у різних культурах різні значення, а от посмішка у всіх культурах означає щастя і радість.

     Всесвітній день посмішки (World Smile Day) відзначається щорічно у першу п'ятницю жовтня. Тим, що це чудове свято існує, світ зобов'язаний художнику Харві Беллу. У середині 20 століття він жив ​​в Америці. Нічим примітним його творчість не відрізнялася: критики особливо їм не цікавилися, його картинам навряд чи загрожувало безсмертя.

   Але якось до нього звернулися представники   однієї страхової компанії  з проханням придумати який-небудь яскравий  символ - візитну картку компанії .

      Харві не довго думав, узяв і запропонував замовникам те, що зараз всі без винятку користувачі інтернету називають «смайликом».

    Свято навіть має свій девіз, який звучить так: «Зроби добру справу. Допоможи хоча б одній людині посміхнутися».

   Сам девіз змушує посміхнутися… Тому посміхайтеся,  посміхайтеся  і  ще раз  посміхайтеся!  Сміх – це  здоров`я,  посмішка – краса.

Цікаві факти про посмішку

        Якщо у вас поганий настрій, просто змусьте себе посміхнутися. Психологи підтвердили, що настрій покращиться від самої фізичної дії посмішки, навіть без приводу.

      Посмішка посилює імунну систему людини. Крім того, вона може навіть поліпшити і фізичне здоров'я. Коли ви посміхаєтеся, ваше тіло більш розслаблене, і це сприяє хорошому здоров'ю і міцною імунній системі.

Посмішка здатна зняти стрес. Ваше тіло починає виробляти ендорфіни, навіть якщо ви просто змушуєте себе посміхатися. Така раптова зміна настрою допоможе вам зняти стрес і відчути себе краще.

      Посмішка заразлива - саме так кажуть вчені. У дослідженні, яке проводилося в Швеції, людям практично не вдавалося залишитися похмурими, в той час як вони дивилися на усміхнених людей.

       Посміхатися легше, ніж хмуритися. Вчені помітили, що для того, щоб насупитися, тілу доводиться використовувати більше м'язів, ніж для того, щоб посміхнутися.

       Діти народжуються зі здатністю посміхатися - навіть новонароджені малюки посміхаються у сні

       При посмішці використовується до 53 лицьових м'язів. І хоча при деяких видах посмішок використовується всього 5 м'язів, тільки ця нехитра дія може змусити працювати 53 м'язи одночасно.

         Посмішка робить людину більш товариською, привабливою, доброзичливою і впевненою, тому ті, хто багато посміхаються, зазвичай досягають в житті більшого.

       Усмішка - це найвпізнаваніший вираз обличчя. Люди розпізнають посмішку навіть на відстані 100 метрів.

      Жінки посміхаються набагато частіше, ніж чоловіки.  Хлопчики теж посміхаються рідше, ніж дівчата.

        Існує близько 19 типів посмішок. Дослідники поділили їх на дві категорії: щирі «чуттєві», в яких використовується більше м'язів. і поважні «соціальні», в яких використовується менше м'язів.

ЮВІЛЯР ВЕРЕСНЯ !!! До 170-річчя з дня народження КАРПЕНКА - КАРОГО.

         

 Народився  Іван Карпович Тобілевич  (Іван Карпенко-Карий)  29 вересня 1845 року  в с. Арсенівка  поблизу  Єлисаветграда.  Батько  його походив  зі  старовинного  зубожілого дворянського  роду,  а  мати  була простою  селянкою.   Освіту,  якої  так  прагнули батьки  для  своїх  дітей, довелося  через  матеріальну  скруту  обмежити  повітовим  училищем  у Бобринці  на  Єлисаветградщині,  і  з 14 років  хлопець  мусив  уж  заробляти на  життя.  Майже  два  десятиліття  забрала  в  І. Тобілевича  служба  в різних  канцеляріях – від  писарчука  до секретаря  поліцейського  управління.

       У Єлисаветграді  Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з трактатами Бокля,  Мілля,  разом  зі  своїм  другом            М. Кропивницьким  читає  західноєвропейських  письменників,  філософів, соціологів. Перебуваючи  на  службі  більш  як  рік  у  Херсоні,  він познайомився  з  колишнім  учасником  Кирило-Мефодіївського  братства  й товаришем   Т. Шевченка    Д.П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав багато книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір  зайняв перше місце. У цей час він товаришував з такими діячами української культури, як Г. Стрижевський,  В. Менчиць,  пізніше – з Д. Смоленським,    В. Антоновичем,  Є. Чикаленком,  М. Комаровим,  О. Русовим.

      Людинам  мудра,  витримана,  напрочуд  добра  й  відпвідальна,                І.Тобілевич  над  усе ставив душевну рівновагу,  щастя  своїх  рідних  і Батьківщини.  А  життя  складалося  непросто: відповідальна служба,  сімейні клопоти,  пов’язані  з численною  родиною,   адміністративний нагляд  і заслання,  де йому довелося заробляти на життя підручним  коваля, а потім палітурником тощо.  Власне до літературної творчості він приступив в уже зрілому віці й із перших спроб виявив чітку громадянську позицію, тонку спостережливість, досконалу  художню  майстерність.

     Театральна  зацікавленість І. Карпенка-Карого  сформувалась  іще в Бобринці, де в драматичному гуртку  він  грав  різні  ролі  у п’єсах Котляревського,   Квітки-Основ’яненка,  Гоголя. У Єлисаветграді, як згадував П. Саксаганський, будинок родини Тобілевичів на Знаменській вулиці був центром української культури: тут збиралася молодь на музично-драматичні вечори.  Тут певний час мешкав М. Кропивницький, який із жовтня 1875 р. керував українською трупою, організованою І.Карпенко-Карим.

                 На  юнацькому  абонементі з 10 вересня для користувачів  діє

книжкова  виставка  «Корифей українського театру»

                      В  2015 – книги -ювіляри    Карпенка-Карого    

130 років – (1885) -  «Наймичка»

125 років -  (1890) – «Сто тисяч»

 

Із  життям  і  діяльністю

 Івана  Карпенка-Карого  знайомлять  книги,  представлені  у  фондах бібліотеки.  

Це,  зокрема:

Спогади про Івана Карпенка-Карого [Текст] : збірник / упоряд., вступ. ст., приміт. Р. Я. Пилипчука. – К.: Мистецтво, 1987. – 183 с.

    У книзі зібрано спогади відомих діячів вітчизняної культури, сучасників про Івана Карповича, його життя, творчу діяльність.  Відкривають збірник "Спогади про Бобринець і бобричан" видатного українського драматурга, актора й режисера Марка Кропивницького. Ідеться в них не стільки про самого Івана Тобілевича, як про оточення, ранній період їхнього товаришування, спільних друзів. Тільки вузькому колу фахівців були доступні "Спомини про І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого)", написані молодшим братом Михайлом відомі А ще серед авторів - Панас Саксаганський, Микола Садовський, Софія та Назар Тобілевичі, Григорій Маринич, Євген Кротевич, Прохор Коваленко.

Пільгук І. І. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) [Текст] : біогр. повість / І. І. Пільгук. – К.: Молодь, 1976. – 294 с.

        Біографічна повість написана на документальному матеріалі з аналізом творчості Івана Карпенка-Карого. Багато уваги приділено таким видатним акторам, як Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський, чиї імена, за словами Станіславського, "увійшли золотими літерами на скрижалі світового мистецтва".

Карпенко-Карий І. (Тобілевич І. К.) Драматичні твори / І.Карпенко-Карий ; передм. П. М. Киричка. – К.: Дніпро, 1985. – 439 с.

       Своєю творчістю та театральною діяльність Іван Карпенко-Карий значно збагатив українську літературу та мистецтво. Ще Іван Франко писав: "Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя - се відчуває кождий, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кождий, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література..."

     У видання ввійшли найкращі п'єси українського драматурга "Бондарівна", "Наймичка", "Мартин Боруля", "Сто тисяч" та інші.

Карпенко-Карий І. П’єси [Текст] / І. Карпенко-Карий ; передм. О. М. Колінченко. – К.: Школа, 2006. – 320 с. – (Бібліотека шкільн. класики).

     Твори Івана Карпенка-Карого, включені до шкільної програми для обов'язкового читання та вивчення представлені й на сторінках "Бібліотеки шкільної класики". Серед включених до видання п’єс - відомі широкому читацькому загалу "Сто тисяч", "Мартин Боруля", "Хазяїн", "Безталанна", "Сава Чалий".

Коломієць Р. Г. Театр Саксаганського і Карпенка-Карого [Текст] / Р. Г. Коломієць. – К.: Мистецтво, 1984. – 100 с., іл.

      Історія українського театру багата на славні події та імена. Проте факт, коли творчість однієї трупи стала виявом нового типу театрального видовища безпрецедентний.

     Саме такою трупою був колектив, очолюваний П.К.Саксаганським та І.К.Карпенком-Карим.

У різні часи він мав різні назви: "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П.К. Саксаганського", "Об'єднане товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П.К. Саксаганського і М.К.САдовського за участю М.К. Заньковецької" та інші. Власне ця книга просвячена творчій співпраці братів Тобілевичів - драматурга та актора Івана  Карповича  Карпенка-Карого і режисера, актора Афанасія Карповича Саксаганського.

Серед видань довідкового характеру варто звернутись до книг:

Мар’яненко І. І. К. Карпенко-Карий (1845-1907) [Текст] /

І.Мар’яненко // Корифеї українського театру / І. Мар’яненко, П. Коваленко, С. Тобілевич; упоряд. вступ. ст., приміт. І. О. Волошина. – К.: Мистецтво, 1982. – С. 189-209., іл.

     Серед героїв видання - Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Анни Затиркевич-Карпінської, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського є й Іван Карпенка-Карий.

     Як згадувала пізніше Софія Тобілевич: "Персонажі, створені його майстерною грою були неначе вирізьблені самою природою чітко й рельєфно. Ні однієї штучної риси, нічого зайвого, що б утворювало лише зовнішній ефект. Кожен рух,жест,зміна міміки були в нього доречні, потрібні, на своєму місці..."

 Карпенко-Карий Іван Карпович (справжнє прізвище – Тобілевич) [Текст] Провідники духовності в Україні : довідник / за ред. І. Ф. Кураса. – К.: Вища шк., 2003. – С. 239-240.

       В книзі наведено довідкові відомості про широку плеяду найвидатніших державотворців, діячів культури, науки, освіти, церкви, які на різних історичних етапах пробуджували суспільну свідомість, пропагували народні традиції, опікувалися проблемами відродження й розбудови державності. Серед імен - Іван Карпович Карпенко-Карий.

Шаров І. Ф. Карпенко-Карий Іван Карпович (1845-1907) – драматург, актор, режисер, театральний діяч [Текст] / І. Ф. Шаров // 100 видатних імен України / І. Ф. Шаров. – К.: Альтернативи, 1999. – С. 166-168.

      Про постать Івана Карпенка-Карого розповідається й на сторінках видання історика, народного депутата України Ігоря Шарова "Сто видатних імен України".

      Як відмічається у передмові довідника: "Ця книга - перший крок до осягнення нашої історії через призму сприйняття життя й діяльності найвидатніших постатей, що прославили своїми подвигами й ділами українську землю... Власне, видання й мислилося як унікальний довідник духу нації".