biblioманія

          

       Доля талановитого українського письменника, драматурга, перекладача Володимира Гжицького — одного з уцілілих представників Розстріляного Відродження 30-х років — могла б стати показовим прикладом для осмислення і підтвердження золотої Шевченкової максими: «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне».

    Вік Володимира Зеноновича в арифметичному вимірі справді чималий — 78 років. Понад півстоліття прожив він під пресом радянського режиму (власне, концтабірного). Нормального життя, якщо не рахувати дитинства і юності, В.Гжицький так і не спізнав. А головні драматичні колізії XX ст. — дві світові війни, сталінські репресії — зробили його біографію глибоко трагічною.

       Народився В. Гжицький 15 жовтня 1895 р. в с. Острівець на Тернопільщині. Закінчив школу, потім гімназію в Тернополі. З дитинства захоплювався природою, працював помічником лісничого. Як офіцер Української галицької армії (УГА) брав участь у революційних подіях. 1919 р. емігрував на радянську Україну, навчався у Харківському інституті сільського господарства й лісництва. Вступає до спілки селянських письменників «Плуг», видає 1924 р. збірку віршів «Трембітині тони». Але надалі до поезії більше не повертався. Потому В. Гжицький пробує себе у драматургії (п'єси «По зорі», 1925, та «Вибух», 1927), пишучи про найближче — західноукраїнське село.

      І все ж органічно відчув себе лише в прозі:

поезій «Трембітні тони» (1924),

новел «Цісарське право»,

нарисів «Комуни в сте­пах» (обидві — 1930),

оповідань і повісті «Повер­нення» (1958),

оповідань «Помста» (1960),

тво­рів для дітей «Петрикові чорногузи»,

нарисів, новел та етюдів «Пролог до осені» (1978);

повіC­тей «Муца» (1928), «Пустинний берег» (1963), «Кармелюк» (1968);

романів «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1957), «Захар Вовгура» (1932), «Опришки» (1932, ч. 1; 1962), «Слово честі» (1968);

автобіографічної трилогії «У світ широкий» (1960), «Великі надії» (1963) та «Ніч і день» (1965 опубл. у ж. «Жовтень»; повна ред.: Л., 1989);

п'єс «По зорі» (1925), «Вибух» (1927), «Наступ» (1931), «Пісня про „чорних хлопців“» (1932, не опубл., рукопис втрачено), «Скарби» (1970, рукопис);

Автор мемуарних творів «Мої побратими» (1973) та «Спогади про минуле» (опубл. 1995 в часописі «Літературний Львів»).

Вершина творчості письменника:

    

Гжицький, В. З. Ніч і день: роман / В. З. Гжицький; автор вступ, ст. Р. М. Лубківський; худож. Л. В. Прийма.— Львів: Каменяр, 1989.— 306 с.

    Заслужену популярність відомому українському письменникові Володимиру Зеноновичу Гжицькому (1895—1973) принесли романи «Великі надії» і «У світ широкий», головний герой яких— представник народної галицької української інтелігенції Гаєвський — опинився в коловороті великих політичних подій першої половини XX століття. Не уникнув він і репресій 30-х років. Про цей драматичний період в історії  суспільства і особистому житті героя розповідається в пропонованому читачеві романі «Ніч і день» (публікується вперше), який є завершальною частиною трилогії. Кричуща несправедливість не змогла похитнути віри Гаєвського в ідеали соціалізму.

  

      Гжицький, В. З. Пролог до осені: оповідання, нариси, етюди / В. З Гжицький; упорядник і автор вступної статті Р. М. Лубківський.—Львів: Каменяр, 1978.— 191 с.

     До книжки «Пролог до осені» ввійшло все краще з доробку письменника, присвячене людині і природі, зокрема високомайстерна поема в прозі «Лось», зворушлива розповідь про кохання «Зірка», гостродраматичні оповідання «Помста» і «Кам Кабир», захоплюючі мисливські та рибальські пригоди, нариси і зарисовки про звірів, птахів, квіти, ліс. Всі вони пронизані любов'ю до природи, до її краси, вболіванням за її охорону. Вони мають велике пізнавальне і виховне значення.

   

     Володимир Зенонович Гжицький  пройшов неординарний шлях митця часів радянської епохи — від піднесення голосу за самобутній розвиток культури малочисельних націй до пізнання минувшини рідного народу. А відтак — до усвідомлення непохитного протистояння людини мислячої й державної системи, до пізнання трагедії особистості як трагедії загальнолюдської. Ось віхові сходини духовності, яку осмислював художнім словом письменник у своїх кращих творах.

      Нині справедливість вимагає віддячити письменникові за його чесне серце і роботящі руки, щоб книги його пішли «у світ широкий». Бо уроки творчості В.З.Гжицького варті уваги не лише істориків літератури.