Невичерпна скарбниця

    Сьогодні писанка стала символом Воскресіння Ісуса Христа. Хоча з'явилася вона набагато раніше, аніж християнство прийшло в Україну.
      Наші давні предки поклонялися Сонцю. Для них воно було символом відродження природи. У яйці також таїться зародок нового життя і за формою воно нагадує Сонце. Коли його почали розмальовувати — народилася писанка.
Як розписували писанку

    Слово «писанка»  означає «написана», «поінформована». Люди здавна вірили, що саме з такого, невеличкого за розміром, предмету може виникнути  будь-яка форма життя.
        На писанці немає слів, але тут є інформація у вигляді символів, знаків, зображень. Ця символіка зазвичай загальна для всіх народів світу, бо писанка є дохристиянським надбанням людства
        Археологічно підтверджено, що символів у перші чотири сторіччя християнства було багато. Наприклад, півень, риба, ягня, світильник та гроно винограду символізували Христа, християн, кров Христову та святих мучеників. Голуб означав Святого духа, квіти та пальми — рай, пальмове гілля — вічність, корабель — людське життя та Церкву, якір — надію, лев — стража, павич — безсмертя.
     В Україні ПИСАНКИ писали протягом усієї весни, а потім використовували цілий рік у різноманітних сферах: від зцілення і спілкування з померлими родичами, до зупинки пожежі і підвищення врожайності полів.
     Зокрема, задля подолання хвороби давні українці, зашивали в мішечок писанку або крашанку і носили на грудях протягом якогось часу. Хвороба мала за цей час перейти туди, і потім яйце разом з мішечком закопували у землю. Навіть ті ганчірки, якими витирали віск з писанок, вважалися помічними.

         Перед тим, як писати писанку, давні майстри, як, власне, і сьогоднішні, запалювали свічку, щоб очистити свою свідомість від зайвих думок. Потім, розігрівши віск у латунному писачку (спеціальному пері-пензлю), на поверхню яйця наносилися ті лінії, які мали бути білими.
     Коли малюнки завершували, писанку фарбували. Раніше для цього використовували природні барвники – варили трави, різні рослини. Сучасні майстри користуються спеціальними аніліновими барвниками. Вони розчиняють їх в окропі, потім до суміші додають оцет, і вже тоді фарбують писанки. За кілька хвилин яйце виймають з розчину барвника, протирають серветкою, нагрівають на вогні, щоб видалити залишки воску, і вже після цього з’являється писанка.
Крашанки з'явилися набагато пізніше писанок
   Писанки і крашанки – це не одне і теж. КРАШАНКИ з'явилися набагато пізніше від писанок. Відомо, що саме в Римі великодні яйця почали фарбувати в червоний колір крові.
  В інших християнських краях довгий час пасхальні яйця взагалі не фарбували, бо білий колір шкаралупи символізував чистоту й довершеність.
  Звичай фарбувати крашанки, за християнськими віруваннями, походить від святої Марії Магдалини, яка повідомила римському імператору Тиберію про воскресіння Ісуса і дала йому в подарунок яйце. «Я повірю тобі, коли це яйце почервоніє» – сказав імператор. І просто на очах воно стало кольору крові, пролитої Ісусом на хресті. Вважається, що тоді народився звичай фарбувати яйця у червоний колір.
    Для того, щоб зробити крашанку, яйця варять і одночасно фарбують, наприклад, лушпинням від цибулі. Після освячення ними вітають одне одного, б’ючи крашанку об крашанку і промовляючи: «Христос воскрес!» та їдять.
     Писанки ж ніколи не варили і не варять, щоб не вбивати живу силу зародка. Їх не їдять, а дарують і зберігають як священний талісман.
«Дряпанки», «мотанки» та «крапанки»
     Крім писанок і крашанок існують «ДРЯПАНКИ». Це пофарбовані у темний колір яйця, що потім дряпаються для отримання малюнку.

    Ще інколи роблять «ЯЙЦЯ-МОТАНКИ». Для цього до яйця приклеюють різнокольорові нитки.


     Також існують «КРАПАНКИ» — яйця, що розмальовані різнокольоровими крапинками.

Створений  єдиний у світі Музей писанки. Знаходиться він у Коломиї на Івано-Франківщині. А за океаном, у місті Вергевіл за проектом художника Павла Цимбалюка канадські українці створили пам'ятник своїй писанці заввишки у триповерховий будинок.







Звідки походить і як святкувати Великдень

15 квітня 2017

         Великдень – одне з найсвітліших і найрадісніших свят у році. Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається «Великим днем».
    У одній з них йдеться про те, що коли Христос воскрес, сонце не заходило сім днів і світило дуже яскраво. На спомин про той довгий день тепер царські ворота в церкві стоять відкриті навстіж сім днів.
     А от друга легенда говорить, що Великдень для українців — найдавніше з усіх свят. І зародилося воно не дві тисячі років тому, а щонайменше сім тисяч. Саме тоді «плуг упав з неба»! І було це так...

Великдень – Великий день хлібороба
    Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Найменший з братів Яр вражено зупинився і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.
      Щойно він це сказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. Старші брати намагалися взяти їх до рук, та вони спалахували полум’ям. Тільки найменший Яр взяв золоте ярмо, накинув його на волів, що паслися поблизу, та запріг їх у золотого плуга, а потім проорав першу в світі борозну, за нею — другу, десяту, і соту.
     Засіяв поле полтвою — дикою пшеницею, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, намолов борошна, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував, і навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все це великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І відтоді щовесни спускався він на землю у той день, коли можна було засівати землю зерном. І це був Великдень, тобто, Великий День хлібороба — Святий День.
     Після Великодня приходили дні, коли вшановували померлих родичів. Адже землероби вірили, що померлі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими інтересами і бажаннями була пов'язана весняна поминальна обрядовість. Християнське оформлення свята мало змінило сутність давніх обрядів.

Як зустрічають Великдень
     Останній тиждень перед Воскресінням і сьогодні супроводжується урочистостями: прибиранням оселі, випіканням пасок, фарбуванням крашанок та розписуванням писанок.
      Колись паски, як правило, випiкали в четвер iз пшеничного борошна та яєчних жовтків. Кожна господиня дотримувалась усiх усталених звичаїв: пiч розпалювала полiнами, якi вiдкладала кожного четверга Великого Посту, пiдпалювала їх галузками освяченої верби, а, саджаючи паски, промовляла спецiальну молитву.
     В суботу жiнки фарбували крашанки в лушпиннi з цибулi. Яйця дозволялось фарбувати в рiзнi кольори, але перевагу надавали червоному, що символiзував кров Iсуса Христа.
     Великодні торжества розпочиналися обходом довкола церкви під звуки дзвонів. Цей обхід був символом ходу жінок-мироносиць в неділю вранці до Господнього гробу. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починалася урочиста вранішня служба, вперше радісно проголошували: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».
     Після цього священик хрестом відчиняв двері церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба. І вже потім освячувалися паски, крашанки і все, що люди принесли з собою для посвяти.

Обряд розговіння
       Обряд розговіння в різних регіонах України відбувався по-різному. Найчастіше господар тричі обходив навколо столу, з мискою, наповненою освяченою їжею. Після цього, ставши обличчям до ікон, розрізував на тарілці кілька свячених яєць і підносив частину яйця до рота кожного члена родини, ніби причащав, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті і здоров'ї!»
             Цей обряд і сьогодні побутує на Поділлі, Волині та у західній Галичині.
   У центральній та східній Україні, розговляючись, намагаються не проронити жодної крихти освяченої їжі на підлогу. Крихти кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». Згідно з повір'ям, миша, яка з'їсть свяченого, перетворюється на кажана й літає над головою того, хто впустив додолу їжу.
    Напиватися під час розговин не можна, бо «як уп'єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити, немов у півсні, так тебе Бог покарає».
    Після розговіння, зокрема, на Київщині вмиваються, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету, а потім воду виливають на вогонь або в озеро. Також за повір'ям, «коли на Великдень розговієшся й вийдеш із хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй — буде удача».

Прикмети і повір’я
     Щодо погоди, то колись підмічали: якщо в цей день небо захмарене або йде дощ — буде врожай.
     Вважається, що у день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а тому, хто в цей день помре, відразу потрапить до раю без Божого суду.
       Цього дня варто вітатися навіть з ворогами, бо непрощенні образи вважаються великим гріхом.
       На Херсонщині для тих, хто знаходився у дорозі й не сидів за великоднім столом разом із родиною, господиня відрізала шматок паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на покуті. На Вознесіння, як подорожні ще не вертались, гостинець віддавала жебракам.
     На Слобожанщині після обіду йшли на кладовище христосуватися з покійними й залишали на могилах крашанки.
      На Великдень люди намагалися бодай кілька разів вдарити у дзвін, бо, згідно з народними віруваннями — це приносить щастя й... дорід гречки.
     А ще існує повір’я, що на Великдень, коли сходить сонце, воно ніби «грає». Цього дня у давнину дівчата молилися до сонця.
       Зокрема, на Черкащині «вставали раненько на Великдень, йшли в садок, ставали під яблунею, обличчям на схід, і чекали сходу сонця. Як тільки сонце з'являлося, дівчата складали руки, як перед іконою, і молилися. Після молитви, на дереві, під яким стояли, робили позначку хрестиком на корі й коли яблуня зацвітала, з її цвіту плели вінок і одягали на голову, а потім той вінок зберігали для того, щоб причаровувати парубків.

Після Великодня – час гостювання і розваг
      У Великодній понеділок люди ходили один до одного у гості: христосувалися й обмінювалися писанками. Хрещеники ходили в гості до хресних батьків, а онуки — до бабусь, несучи їм гостинця — пироги та крашанки.
      Парубки в ніч із неділі на понеділок обходили домівки й зупинившись під вікном хати, й ставши півколом під акомпанемент скрипки співали «волочебні» пісні (аналогічні колядницьким). Подарунки, що їх одержували від господарів домівок, називалися «волочільним». Цей звичай дійшов з дохристиянських часів, але внаслідок тиску з боку християнства, занепадав і поступово перетворився на суто дитячий.
       А ще парубки цього дня водили своїх дівчат до річки й обливали їх водою — на красу й здоров'я, отримуючи за це писанку. Від цього звичаю понеділок здобув назву «поливаний». На третій день Великодня всі збиралися у корчмі на музики вже «проводити свята».
    Тож  три дні Великодня були щасливим часом гостювань, молодіжних розваг і забав. Однією із найпоширеніших була колись, так звана, «вулиця» — своєрідні вечорниці дівчат і хлопців під відкритим небом.
       Як правило, на «вулицю» молодь збиралася в певному, заздалегідь призначеному місці: на майдані посеред села, на зеленому лузі біля річки, чи на леваді — це залежало від місцевих обставин. Гуляння проходили весело й жваво: з музикою, танцями, а найбільше було пісень.
      Кожний вечір, коли відбувалася «вулиця», над селом лунали пісні. Старші люди в ці дні шукали квітів рясту, а знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждать рясту топтать».
      За три дні Великдень закінчувався, але паски та крашанки продовжували стояти на столах, а люди продовжували вітатися «Христос воскрес!» ще протягом 40 днів — аж до дня Христового Вознесіння.





Немає коментарів:

Дописати коментар