Сьогодні писанка стала символом Воскресіння Ісуса Христа. Хоча з'явилася
вона набагато раніше, аніж християнство прийшло в Україну.
Наші давні предки поклонялися Сонцю. Для них воно було
символом відродження природи. У яйці також таїться зародок нового життя і за
формою воно нагадує Сонце. Коли його почали розмальовувати —
народилася писанка.
Як розписували писанку
Слово «писанка» означає «написана», «поінформована». Люди
здавна вірили, що саме з такого, невеличкого за розміром, предмету може
виникнути будь-яка
форма життя.
На писанці немає слів,
але тут є інформація у вигляді символів, знаків, зображень. Ця символіка
зазвичай загальна для всіх народів світу, бо писанка є дохристиянським
надбанням людства
Археологічно підтверджено, що символів у перші
чотири сторіччя християнства було багато. Наприклад, півень, риба, ягня,
світильник та гроно винограду символізували Христа, християн, кров Христову та
святих мучеників. Голуб означав Святого духа, квіти та пальми — рай, пальмове
гілля — вічність, корабель — людське життя та Церкву, якір — надію, лев —
стража, павич — безсмертя.
В Україні ПИСАНКИ писали протягом усієї весни, а потім використовували
цілий рік у
різноманітних сферах: від зцілення і спілкування з померлими родичами, до
зупинки пожежі і підвищення врожайності полів.
Зокрема, задля
подолання хвороби давні українці, зашивали в мішечок писанку або крашанку і
носили на грудях протягом якогось часу. Хвороба мала за цей час перейти
туди, і потім яйце разом з мішечком закопували у землю. Навіть ті ганчірки,
якими витирали віск з писанок, вважалися помічними.
Перед
тим, як писати писанку, давні майстри, як, власне, і сьогоднішні, запалювали свічку, щоб очистити свою свідомість
від зайвих думок. Потім, розігрівши віск у латунному писачку (спеціальному
пері-пензлю), на поверхню яйця наносилися ті лінії, які мали бути білими.
Коли малюнки
завершували, писанку фарбували. Раніше для цього використовували природні барвники –
варили трави, різні рослини. Сучасні майстри користуються спеціальними
аніліновими барвниками. Вони розчиняють їх в окропі, потім до суміші додають
оцет, і вже тоді фарбують писанки. За кілька хвилин яйце виймають з розчину
барвника, протирають серветкою, нагрівають на вогні, щоб видалити залишки
воску, і вже після цього з’являється писанка.
Крашанки з'явилися
набагато пізніше писанок
Писанки і крашанки –
це не одне і теж. КРАШАНКИ з'явилися
набагато пізніше від писанок. Відомо, що саме в Римі великодні яйця почали
фарбувати в червоний колір крові.
Звичай
фарбувати крашанки, за християнськими віруваннями, походить від святої Марії
Магдалини, яка повідомила римському імператору Тиберію про воскресіння Ісуса і
дала йому в подарунок яйце. «Я повірю тобі, коли це яйце почервоніє» – сказав
імператор. І просто на очах воно стало кольору крові, пролитої Ісусом на
хресті. Вважається, що тоді народився звичай фарбувати яйця у червоний колір.
Для того, щоб зробити
крашанку, яйця варять і одночасно фарбують, наприклад, лушпинням від цибулі.
Після освячення ними вітають одне одного, б’ючи крашанку об крашанку і
промовляючи: «Христос воскрес!» та їдять.
Писанки ж ніколи
не варили і не варять, щоб не вбивати живу силу зародка. Їх не їдять, а дарують
і зберігають як священний талісман.
«Дряпанки», «мотанки»
та «крапанки»
Крім писанок і
крашанок існують «ДРЯПАНКИ». Це пофарбовані у темний колір яйця, що
потім дряпаються для отримання малюнку.
Ще інколи роблять «ЯЙЦЯ-МОТАНКИ». Для цього до яйця приклеюють різнокольорові нитки.
Також існують «КРАПАНКИ» — яйця, що розмальовані
різнокольоровими крапинками.
Створений єдиний у світі Музей писанки. Знаходиться він у Коломиї на
Івано-Франківщині. А за океаном, у місті Вергевіл за проектом художника Павла
Цимбалюка канадські українці створили пам'ятник своїй писанці заввишки у
триповерховий будинок.
Звідки походить і як
святкувати Великдень
Великдень – одне з найсвітліших і
найрадісніших свят у році. Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається
«Великим днем».
У одній з них йдеться про те, що
коли Христос воскрес, сонце не заходило сім днів і світило дуже яскраво. На
спомин про той довгий день тепер царські ворота в церкві стоять відкриті
навстіж сім днів.
А от друга легенда говорить, що
Великдень для українців — найдавніше з усіх свят. І зародилося воно
не дві тисячі років тому, а щонайменше сім тисяч. Саме тоді «плуг упав з
неба»! І було це так...
Великдень – Великий день хлібороба
Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і
Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так
розспівалися, що аж небо дзвенить. Найменший з братів Яр вражено зупинився
і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а
хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти
людям на здоров'я.
Щойно він це сказав, як з неба
опустилися золотий плуг і золоте ярмо. Старші брати намагалися взяти їх до рук,
та вони спалахували полум’ям. Тільки найменший Яр взяв золоте ярмо, накинув
його на волів, що паслися поблизу, та запріг їх у золотого плуга, а потім
проорав першу в світі борозну, за нею — другу, десяту, і соту.
Засіяв поле полтвою — дикою пшеницею, і
зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, намолов борошна, і спік першу
хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував, і навчив їх орати, сіяти
й хліб ростити. За все це великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в
Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І
відтоді щовесни спускався він на землю у той день, коли можна було засівати
землю зерном. І це був Великдень, тобто, Великий День хлібороба —
Святий День.
Після Великодня приходили дні,
коли вшановували померлих родичів. Адже землероби вірили, що
померлі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість.
Саме з цими інтересами і бажаннями була пов'язана весняна поминальна
обрядовість. Християнське оформлення свята мало змінило сутність
давніх обрядів.
Як зустрічають Великдень
Останній тиждень перед Воскресінням і
сьогодні супроводжується урочистостями: прибиранням оселі, випіканням пасок,
фарбуванням крашанок та розписуванням писанок.
Колись паски, як правило,
випiкали в четвер iз пшеничного борошна та яєчних жовтків. Кожна господиня
дотримувалась усiх усталених звичаїв: пiч розпалювала полiнами, якi вiдкладала
кожного четверга Великого Посту, пiдпалювала їх галузками освяченої верби, а,
саджаючи паски, промовляла спецiальну молитву.
В суботу жiнки фарбували крашанки в
лушпиннi з цибулi. Яйця дозволялось фарбувати в рiзнi кольори, але перевагу
надавали червоному, що символiзував кров Iсуса Христа.
Великодні торжества
розпочиналися обходом довкола церкви під звуки дзвонів. Цей обхід був
символом ходу жінок-мироносиць в неділю вранці до Господнього гробу. Після
обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом,
починалася урочиста вранішня служба, вперше радісно проголошували: «Христос
воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах,
життя дарував».
Після цього священик хрестом відчиняв
двері церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба.
І вже потім освячувалися паски, крашанки і все, що люди принесли з собою
для посвяти.
Обряд розговіння
Обряд розговіння в різних регіонах
України відбувався по-різному. Найчастіше господар тричі обходив навколо столу,
з мискою, наповненою освяченою їжею. Після цього, ставши обличчям до ікон,
розрізував на тарілці кілька свячених яєць і підносив частину яйця до рота
кожного члена родини, ніби причащав, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той
рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті і здоров'ї!»
Цей обряд і сьогодні побутує на Поділлі,
Волині та у західній Галичині.
У центральній та східній Україні,
розговляючись, намагаються не проронити жодної крихти освяченої їжі на підлогу.
Крихти кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». Згідно з повір'ям, миша, яка
з'їсть свяченого, перетворюється на кажана й літає над головою того, хто
впустив додолу їжу.
Напиватися під час розговин не можна, бо
«як уп'єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити, немов у півсні, так
тебе Бог покарає».
Після розговіння, зокрема, на
Київщині вмиваються, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету,
а потім воду виливають на вогонь або в озеро. Також за повір'ям, «коли на
Великдень розговієшся й вийдеш із хати на вулицю, то що перше побачиш, тим
і промишляй — буде удача».
Прикмети і повір’я
Щодо погоди, то колись підмічали: якщо
в цей день небо захмарене або йде дощ — буде врожай.
Вважається, що у день свята Воскресіння
Господнього ворота у царство небесне відкриті, а тому, хто в цей день
помре, відразу потрапить до раю без Божого суду.
Цього дня варто вітатися навіть з
ворогами, бо непрощенні образи вважаються великим гріхом.
На Херсонщині для тих, хто знаходився
у дорозі й не сидів за великоднім столом разом із родиною, господиня відрізала
шматок паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на
покуті. На Вознесіння, як подорожні ще не вертались, гостинець
віддавала жебракам.
На Слобожанщині після обіду йшли на
кладовище христосуватися з покійними й залишали на могилах крашанки.
На Великдень люди намагалися бодай
кілька разів вдарити у дзвін, бо, згідно з народними віруваннями — це
приносить щастя й... дорід гречки.
А ще існує повір’я, що на Великдень,
коли сходить сонце, воно ніби «грає». Цього дня у давнину дівчата молилися до
сонця.
Зокрема, на Черкащині «вставали
раненько на Великдень, йшли в садок, ставали під яблунею, обличчям на схід, і
чекали сходу сонця. Як тільки сонце з'являлося, дівчата складали руки, як перед
іконою, і молилися. Після молитви, на дереві, під яким стояли, робили позначку
хрестиком на корі й коли яблуня зацвітала, з її цвіту плели вінок і одягали на
голову, а потім той вінок зберігали для того, щоб причаровувати парубків.
Після Великодня – час гостювання і розваг
У Великодній понеділок люди
ходили один до одного у гості: христосувалися й обмінювалися писанками.
Хрещеники ходили в гості до хресних батьків, а онуки — до бабусь, несучи їм
гостинця — пироги та крашанки.
Парубки в ніч
із неділі на понеділок обходили домівки й зупинившись під вікном хати, й ставши
півколом під акомпанемент скрипки співали «волочебні» пісні (аналогічні
колядницьким). Подарунки, що їх одержували від господарів домівок, називалися
«волочільним». Цей звичай дійшов з дохристиянських часів, але внаслідок тиску з
боку християнства, занепадав і поступово перетворився на суто дитячий.
А ще парубки цього дня водили своїх
дівчат до річки й обливали їх водою — на красу й здоров'я, отримуючи за це
писанку. Від цього звичаю понеділок здобув назву «поливаний». На третій день
Великодня всі збиралися у корчмі на музики вже «проводити свята».
Тож три дні
Великодня були щасливим часом гостювань, молодіжних розваг і забав.
Однією із найпоширеніших була колись, так звана, «вулиця» — своєрідні вечорниці
дівчат і хлопців під відкритим небом.
Як правило, на «вулицю» молодь збиралася
в певному, заздалегідь призначеному місці: на майдані посеред села, на зеленому
лузі біля річки, чи на леваді — це залежало від місцевих обставин. Гуляння
проходили весело й жваво: з музикою, танцями, а найбільше було пісень.
Кожний вечір, коли відбувалася «вулиця»,
над селом лунали пісні. Старші люди в ці дні шукали квітів рясту, а
знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждать рясту топтать».
За три дні Великдень закінчувався, але
паски та крашанки продовжували стояти на столах, а люди продовжували вітатися
«Христос воскрес!» ще протягом 40 днів — аж до дня Христового Вознесіння.
Немає коментарів:
Дописати коментар