неділя, 29 листопада 2015 р.

7 грудня – 115 років  від  дня  народження
 української  народної митниці

       В забутому Богом і людьми селі  Богданівка, біля Яготина, в селянській родині 1900 року народилася дівчинка Катря, життєвий і творчий подвиг якої не має аналогів у світовому мистецькому обширі.
        Катерина Білокур – плоть від плоті свого народу, воістину його славетна донька. Не отримавши навіть початкової шкільної освіти, вона вчилася сама: оволоділа грамотою, багато читала, а душа прагнула чогось недосяжного.
      А   все, про що мріяла Катерина Білокур, — малювати. Але батьки не схвалювали це бажання, тож свої перші роботи Білокур малювала потайки на полотнині.
      Побачивши роботи художниці, Пабло Пікассо скаже про неї: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»
       І сьогодні про Білокур говорить  якщо не весь світ, то вся Україна.
        Імя Катерини Білокур – народної художниці України, геніальної  особистості, яка в своїх чудових  полотнах  втілила невмирущу красу живописної української природи, її неосяжні степові далі – назавжди залишиться в історії українського мистецтва.
     Наша книгозбірня має в своїх фондах чудову фотокнигу присвячену художниці. Перегорнувши її сторінки користувачі мають можливість ознайомитись із життям і  творчістю мисткині,  зануритись у чарівний квітковий світ.
 
   Для шанувальників таланту художниці, широкому загалу читачів на юнацькому абонементі діє книжкова виставка 
"Чарівний світ Катерини Білокур"

четвер, 12 листопада 2015 р.



        Голодомор в Україні – найтяжчий злочин проти людства, спланований і реалізований керівництвом колишнього Радянського Союзу проти українського народу. Голодомор 1932 – 1933 р.р – одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, про яку десятиліттями замовчували. Архівні джерела (опубліковані і ті, що зберігаються в архівах України, Росії і деяких європейських країн) – мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні.
         Від голодомору минуло більше, як 80  років. Багато стерлося з пам’яті про ті страшні часи; більшість документів про голодомор не потрапили в архіви, а ті що потрапили, не всі збереглися. Тому нам слід шукати і знаходити нові документи, матеріали, робити все для того, щоб про голодомор знали всі, щоб це більше ніколи не повторилося.
          В книгозбірні діє виставка – реквієм «Україна пам’ятає – світ визнає».


Пам'ять про Голодомор має бути вічною,
 як реквієм, як пересторога  всім 
сущим на Землі.

субота, 7 листопада 2015 р.

          День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Встановлене воно було 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».
    
    
   За православним календарем — це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця — письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.
      
  Чернецтво Нестор прийняв у 17-річному віці, пізніше висвячений в сан диякона. Він був книжником з широким історичним світоглядом і великим літературним хистом. Автор двох відомих творів – «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст.
     Всесвітню славу Нестору принесла справа усього його життя – участь у літописанні Київської Русі. Він переробив зведення Никона (1073) та Іоанна (1093), опрацював низку нових усних і письмових джерел, довів розповідь до 1113 року, надав їй літературної форми. Так на початку ХІІ ст. виникла перша редакція «Повісті минулих літ».

      Колись цього дня віддавали до школи дітей. Батьки зі школи йшли до церкви та ставили свічку перед образом преподобного, вірячи, що він допоможе дитині вивчитися. І, що головне, вчитися все життя багато, старанно і завжди. Адже «користь від цього є велика», бо «Хто вчиться змолоду – не зазнає на старість голоду».
       Традиційно, в День української писемності та мови покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурси тощо.

Працюйте поки володієте рукою,
поки в Вас жива душа і б’ється
щире українське серце!

Д.Яворницький

         Академік Дмитро Іванович Яворницький (Еварницький; 1855 – 1940) є видатним дослідником історії запорозького козацтва і культурно-громадським діячем України кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
        Великий патріот України, він віддано працював на збереження національного потенціалу й сам був складовою частиною, більше того – знаковою постаттю, цього потенціалу. Учений вельми прислужився справі створення інтелектуального ґрунту для прийдешніх поколінь. Вагомим є внесок Д. Яворницького у вітчизняну науку, освіту, соціальні інститути, систему соціальних і творчих стосунків
          За п'ятдесят років активної наукової та громадської діяльності надрукував понад 120 праць з історії України, Середньої Азії, Росії,видав велику кількість наукових робіт, зібрав багатий фольклорний матеріал, писав повісті сатиричні оповідання, вірші. Фундаментальна «Історія запорозьких козаків» у трьох томах стала підсумком багаторічної дослідницької роботи вченого.
         Десятки років збирав Д. Яворницький “залишки” запорозької старовини і перекази народу про козаччину. Внаслідок цієї наполегливої праці вченого з’явилися монументальні збірки документальних, фольклорних і лексичних матеріалів . Багато джерел, зібраних істориком, ще чекають на публікацію.

          Й сьогодні творча спадщина вченого продовжує “працювати” на здобуття нових знань, збереження історичних традицій, формування національної самосвідомості українського народу.

Цікаві  сторінки життя Дмитра Яворницького:


            Знайомство Дмитра Яворницького з видатним живописцем Іллею Рєпіним відбулось в Санкт-Петербурзі, коли він працював викладачем у Миколаївському інституті благородних дівиць. Картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» І.Ю. Рєпін малював протягом 1880–1891 років. Знайомство з українським істориком Д.І. Яворницьким, який все своє життя присвятив вивченню історії Запорізької Січі, повернуло його до картини. Яворницький надавав допомогу не лише у збиранні історичного матеріалу, предметів козацької старовини, а й у доборі типажу. Самого Дмитра Яворницького Ілля Рєпін змалював в образі писаря.
                                                                                                                                                                                        

  Д.І. Яворницький - "писар".
                                                                                                                                                          Фрагмент картини І.Ю. Рєпіна


       В кінці 80-х років минулого століття в Москві сталася подія, яка набрала широкого розголосу. Художник М. Струнніков намалював на згадку про своє знайомство з Д.І. Яворницьким картину «Козак у бою». Картина була намальована на дверях кімнати, в якій жив тоді Дмитро Яворницький. Залишаючи пізніше своє тимчасове помешкання, вчений побажав забрати з собою й картину. Але на заваді став домовласник. Суперечка закінчилася судовим процесом: судді запропонували розпиляти двері навпіл і розв’язати спірку жеребкуванням. На щастя, верхня половина картини дісталася Яворницькому, яка зберігається в Дніпропетровському історичному музеї.




  М.І. Струнніков "Козак в бою"